ЇМ НЕ БУЛО ДВАДЦЯТИ
МОЛОДІ ВЕТЕРАНИ НАЦГВАРДІЇ ЗГАДУЮТЬ ГЕРОЇВ КРУТ СІЧНЯ 1918
29 січня українці вшановують події 1918 року, коли юні захисники власною кров'ю писали нову героїчну сторінку в історії українського визвольного руху Української Народної Республіки.
Майже 100 років тому Україна зіткнулася з підступним ворогом, який зазіхнув на незалежність.
У січні 1918 року українська земля здригнулася від пострілів гвинтівок та гармат, коли київські юнкери та курсанти відстоювали українську землю у запеклому бою з кількатисячним підрозділом Червоної гвардії під керівництвом есера Михайла Муравйова.
Не зважаючи на чисельну перевагу та озброєння ворога, події, що трапилися у той час, стали величезним уроком.
У бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу перемогу, адже призупинили просування агресора на чотири дні.
Через сто років ми знову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв.
Коли у 2014-му році російські найманці ступили на Донбас, тисячі дорослих чоловіків, студентів та курсантів без роздумів взяли до рук зброю та не вагаючись захищали свою землю.
Зараз нашим героям матеріалу до тридцями. І тоді вони не думали, що їх зватимуть молодими ветеранами, які наслідували долю своїх попередників – юних вояків.
Майже 100 років тому Україна зіткнулася з підступним ворогом, який зазіхнув на незалежність.
У січні 1918 року українська земля здригнулася від пострілів гвинтівок та гармат, коли київські юнкери та курсанти відстоювали українську землю у запеклому бою з кількатисячним підрозділом Червоної гвардії під керівництвом есера Михайла Муравйова.
Не зважаючи на чисельну перевагу та озброєння ворога, події, що трапилися у той час, стали величезним уроком.
У бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу перемогу, адже призупинили просування агресора на чотири дні.
Через сто років ми знову змушені обороняти власну незалежність ціною людських жертв.
Коли у 2014-му році російські найманці ступили на Донбас, тисячі дорослих чоловіків, студентів та курсантів без роздумів взяли до рук зброю та не вагаючись захищали свою землю.
Зараз нашим героям матеріалу до тридцями. І тоді вони не думали, що їх зватимуть молодими ветеранами, які наслідували долю своїх попередників – юних вояків.
Доброволець Сашко
Олександр Нечта з Полтавщини.
Тепер Сашко курсант першого року навчання командно-штабного факультету Національної Академії Національної гвардії України
А у 2014 році, у травні, хлопець вступив добровольцем до батальйону «Азов». Після складання присяги його з іншими відправили у Маріуполь, де дислокувався батальйон.
Олександр у 18 років був бiйцем штурмової роти. Брав участь в обороні Маріуполя та його районів, в зачистці адміністративних будівель міста та у вуличних боях з противником. У червні того року хлопець разом з бійцями зачистили місто Маріуполь від ворожої сторони.
У 2015 році Олександр ніс службу на одній з найнебезпечніших ділянок – на шахті Булавинка, Донецької області.
Від тамтешніх позицій наших військ до позицій супротивника – близько 400 метрів. Хлопців, які несли варту на території шахти, обстрілювали щодня, як з важкої техніки, так і зі стрілецької зброї.
Олександр провів на передовій 90 днів поспіль – без будь-яких замін чи перерв.
Далі гвардійця, у складі батальйону «Полтава», передислокували в село Гранітне, де він здійснював охорону блокпосту в селищі Ольховатка, Донецької області.
На блокпосту воїни відчули справжнє загострення ситуації, коли по блокпостам вдарили зі 120-мм мінометів та установок РСЗВ "Град".
Від тамтешніх позицій наших військ до позицій супротивника – близько 400 метрів. Хлопців, які несли варту на території шахти, обстрілювали щодня, як з важкої техніки, так і зі стрілецької зброї.
Олександр провів на передовій 90 днів поспіль – без будь-яких замін чи перерв.
Далі гвардійця, у складі батальйону «Полтава», передислокували в село Гранітне, де він здійснював охорону блокпосту в селищі Ольховатка, Донецької області.
На блокпосту воїни відчули справжнє загострення ситуації, коли по блокпостам вдарили зі 120-мм мінометів та установок РСЗВ "Град".
“
Того дня загинули три мої товариша, які під час обстрілу заховалися в недобудований бліндаж, куди прямою наводкою прилетіла міна. Я чудом встиг добігти в укриття. Це було моторошно , – згадує молодик.
У кінці 2015 року боєць звільнився з добровольчого батальйону спецпризначення «Полтава» і в 2016 році підписав контракт.
Через рік, у 2017 році 60 людей з бригади на півроку відправили до Авдіївки Донецької області в розпорядження 72-ої окремої механізованої бригади.
Найбільш широкомасштабний наступ був у ніч побіля лінії зіткнення біля «Ясинуватської розвилки».
У кінці 2015 року боєць звільнився з добровольчого батальйону спецпризначення «Полтава» і в 2016 році підписав контракт.
Через рік, у 2017 році 60 людей з бригади на півроку відправили до Авдіївки Донецької області в розпорядження 72-ої окремої механізованої бригади.
Найбільш широкомасштабний наступ був у ніч побіля лінії зіткнення біля «Ясинуватської розвилки».
“
Вночі вони атакували наші позиції. Їх було 150. У наступі вороги стріляли з підствольних гранатометів та великокаліберних кулеметів, і йшли в наступ на прорив.
Бій тривав 3 години та був досить жорсткий. Ми спільними зусиллями знищили 60-ох, а у нас поранення отримали лише 7, – розповідає Олександр.
У березні 2019 року Олександр підписав військовий контракт з Нацгвардією.
Згадуючи Крути, ми бачимо, як повторюється історія. Більше ніж через сто років повторився той молодечий подвиг, який дозволив захистити Україну, – продовжив чоловік.
Пам'ятаючи про героїв Крут, ми вшановуємо і тих, хто загинув на сучасній україно-російській війні в Україні.
Бій тривав 3 години та був досить жорсткий. Ми спільними зусиллями знищили 60-ох, а у нас поранення отримали лише 7, – розповідає Олександр.
У березні 2019 року Олександр підписав військовий контракт з Нацгвардією.
Згадуючи Крути, ми бачимо, як повторюється історія. Більше ніж через сто років повторився той молодечий подвиг, який дозволив захистити Україну, – продовжив чоловік.
Пам'ятаючи про героїв Крут, ми вшановуємо і тих, хто загинув на сучасній україно-російській війні в Україні.
“
Річ у тім, що армія дещо цікаво впливає на людину. Змінюється певним чином психіка та світосприйняття. Якщо порівнювати мене до того, яким я пішов на війну і сьогодні, то тепер знаю, що я хочу.
Я більше почав цінувати життя, таке, яке воно є. В мене є дружина, син. І служба в АТО (ООС) – це досвід, а відмовлятися від досвіду нерозумно.
Я більше почав цінувати життя, таке, яке воно є. В мене є дружина, син. І служба в АТО (ООС) – це досвід, а відмовлятися від досвіду нерозумно.
Студент з Майдану
Коли в 2014 році розпочалися заворушення в центрі Києва – Іван Сотников був студентом першокурсником факультету журналістики.
Тоді тисячі студентів стали на захист української державності. І саме з побиття таких студентів почалася велика кривава історія Майдану.
Пам'ять викинула з себе більшість того, що відбувалось у 18 років. Але кілька речей таки залишаться у спогадах Івана на все життя.
“
Усюди чорний дим, крики, вогонь… Чутно удари десятків ломів та лопат об бруківку, санітари тягнуть когось до машини «Швидкої» – голова обмотана в марлю…
Тоді я мріяв про гучні репортажі, резонансні розслідування. Та опинившись у вирі подій, я зрозумів, що дуже сильно переоцінив власні сили.
Зібрати бодай якусь інформацію у тому хаосі було неможливо. Уся увага була Івана зосереджена лише на те, аби не постраждати у натовпі самому та захистити від неприємностей своїх друзів-фотографів.
Кілька разів я відводив їх у бік лише за кілька секунд випереджаючи чергову загрозу – будь то палка, шматок бруківки, арматура чи ще щось, – каже хлопець.
Згодом, бажання бути військовим кореспондентом змінилося на службу у Нацгвардії. Щоразу беручи в руки щит він згадує тих, хто ціною власного життя відстоював не свої інтереси, а цілісність України.
Тоді я мріяв про гучні репортажі, резонансні розслідування. Та опинившись у вирі подій, я зрозумів, що дуже сильно переоцінив власні сили.
Зібрати бодай якусь інформацію у тому хаосі було неможливо. Уся увага була Івана зосереджена лише на те, аби не постраждати у натовпі самому та захистити від неприємностей своїх друзів-фотографів.
Кілька разів я відводив їх у бік лише за кілька секунд випереджаючи чергову загрозу – будь то палка, шматок бруківки, арматура чи ще щось, – каже хлопець.
Згодом, бажання бути військовим кореспондентом змінилося на службу у Нацгвардії. Щоразу беручи в руки щит він згадує тих, хто ціною власного життя відстоював не свої інтереси, а цілісність України.
(Фото з архіву Івана Сотникова)
“
І знаєте, зараз разом зі мною служать такі самі вчорашні студенти. І так само як колись, під Крутами, вони готові пліч-о-пліч стояти на захисті української державності.
Справжній патріотизм, справжня любов до своєї країни – це
здатність у вирішальну мить перетворитися на стіну металевих щитів, на кораблик закону в океані хаосу...
Справжній патріотизм, справжня любов до своєї країни – це
здатність у вирішальну мить перетворитися на стіну металевих щитів, на кораблик закону в океані хаосу...
(Фото з архіву Івана Сотникова)
Ще вчора діти...
Сучасні курсанти-гвардійці, строковики у військах, як і крутівці у свій час, свідомо йдуть опановувати військове ремесло під час війни у країні і готові боронити українські кордони від російського окупанта.
Ці юнаки, як і їхні однолітки більш як 100 років тому, беруться за зброю.
А ще: вони добре усвідомлюють, що після навчання на них чекає справжня війна. Війна, у якій важливою фігурою на полі бою був і залишається офіцер.
Олег Коваленко – курсант 4 курсу Національної Академії Національної гвардії.
Народився і виріс гвардієць у селі Лоска на Чернігівщині, у кількох десятках кілометрів від Крут.
Про ту історичну битву він дізнався від батька ще в дитинстві і для нього юнаки, які відважно боролися з чисельною армією більшовиків – мужні чоловіки, а не діти.
“
Стати офіцером – для мене це щось особисте, адже, я відчуваю персональну відповідальність за внесок у розвиток нашого армії. Вважаю, ми повинні зробити все можливе, щоб Нацгвардія нарощувала свою потужність та й надалі могла протистояти агресору.
Свій військовий шлях майбутній офіцер розпочав під час проходження строкової служби у військовій частині 3058, яка на той час базувалась на території кримської автономної республіки.
Але у лютому 2014 року на півострові з'явилися озброєні військові без розпізнавальних знаків –так звані «зелені чоловічки».
Так розпочалася анексія Криму.
Тому, у березні 2014 року підрозділ, в якому служив Олег, був змушений покинути територію півострова.
За розподілом строковик потрапив до військової частини 3029 у Запоріжжі, де юнак остаточно визначив для себе своє майбутнє – бути професійним військовим і у будь-який спосіб допомагати видворити окупанта з українських земель. Так, як це робили всі чоловіки України до нього...
Ще один юний сучасний герой солдат Ілля Анастюк, хлопцеві 19 років, він з Херсонщини і вже більше року проходить строкову службу у Нацгвардії на посаді старшого кулеметника роти оперативного призначення військової частини 3017, у Харкові
За цей час він близько пів року перебував у зоні ООС, де разом із своїм підрозділом виконував службово-бойові завдання по охороні особливо важливих військових об'єктів.
Свій військовий шлях майбутній офіцер розпочав під час проходження строкової служби у військовій частині 3058, яка на той час базувалась на території кримської автономної республіки.
Але у лютому 2014 року на півострові з'явилися озброєні військові без розпізнавальних знаків –так звані «зелені чоловічки».
Так розпочалася анексія Криму.
Тому, у березні 2014 року підрозділ, в якому служив Олег, був змушений покинути територію півострова.
За розподілом строковик потрапив до військової частини 3029 у Запоріжжі, де юнак остаточно визначив для себе своє майбутнє – бути професійним військовим і у будь-який спосіб допомагати видворити окупанта з українських земель. Так, як це робили всі чоловіки України до нього...
Ще один юний сучасний герой солдат Ілля Анастюк, хлопцеві 19 років, він з Херсонщини і вже більше року проходить строкову службу у Нацгвардії на посаді старшого кулеметника роти оперативного призначення військової частини 3017, у Харкові
За цей час він близько пів року перебував у зоні ООС, де разом із своїм підрозділом виконував службово-бойові завдання по охороні особливо важливих військових об'єктів.
“
Коли розпочалась ця війна мені було лише 13 років і я не міг піти навіть добровольцем, не пустили б батьки. От і вирішив, що чекати 20-ти не буду.
Одразу ж після закінчення Бориславського аграрного ліцею хлопець вирішив, що по досягненню 18 років піде на службу до війська та обов'язково потрапить в АТО.
З його слів на це його надихнуло героїчне минуле захисників України: запорізьких козаків, січових стрільців та Героїв Крут.
Одразу ж після закінчення Бориславського аграрного ліцею хлопець вирішив, що по досягненню 18 років піде на службу до війська та обов'язково потрапить в АТО.
З його слів на це його надихнуло героїчне минуле захисників України: запорізьких козаків, січових стрільців та Героїв Крут.
“
У військкоматі сказав, що хочу служити морпіхом або у ДШВ. Хочу в ООС, захищати Україну. Але потрапив на службу до Нацгвардії і не жалкую про це.
На чергову ротацію попросився сам. Знав, що витримаю і не підведу своїх товаришів.
З історії знаю, що студентам та школярам, які захищали українську державність під Крутами у 1918 році було ще менше років чим мені, але вони не злякалися і вистояли хоч і ціною власного життя.
Переможемо і ми, адже у нас немає іншого шляху. Це наша земля і ми українці.
На чергову ротацію попросився сам. Знав, що витримаю і не підведу своїх товаришів.
З історії знаю, що студентам та школярам, які захищали українську державність під Крутами у 1918 році було ще менше років чим мені, але вони не злякалися і вистояли хоч і ціною власного життя.
Переможемо і ми, адже у нас немає іншого шляху. Це наша земля і ми українці.
Автори:
Дар'я Смагіна
Михайло Кондира
Вадим Вигінний
Віктор Воскобоєв
Анастасія Павленко
Координація та верстка: Анастасія Салашна
Дар'я Смагіна
Михайло Кондира
Вадим Вигінний
Віктор Воскобоєв
Анастасія Павленко
Координація та верстка: Анастасія Салашна
СХОЖІ МАТЕРІАЛИ
