Спалах захворювання у світі розпочався у грудні 2019 у місті Ухань, Хубей (Китай) та визнаний ВООЗ пандемією 11 березня 2020 року. В Україні карантинні обмеження розпочалися 12 березня.

Тепер звичне життя потребує трансформацій та пристосування. Пізніше про це писатимуть наукові роботи, робитимуть документальні хроніки з тими, хто вижив. Сто років тому світ вже переживав біологічні та соціальні мутації викликані пандемією Іспанки.

Серед жителів України різного віку, є ті, хто підтримує карантинні заходи і виконує всі рекомендації щодо особистої безпеки та самоізоляції. А є ті, хто має іншу думку і висловлює свій протест, категорично не сприймаючи жодних обмежень.

Досвід показує, що сьогодні важливо виявляти вразливі верстви населення та протидіяти поширенню вірусу та зупинити соціальну активність. Останній фактор вимагає аналізу, зрізу біопсихічних характеристик людей, щоб владі та активістам стати почутими кожним.

Ми вирішили проаналізувати різні покоління військових та розповісти, що кожен з них думає про заборони, свободу, відповідальність та нехтування правилами у контексті карантину.

У тексті гвардійці розказують, як різні, але залежні один від одного люди в складні часи можуть врятувати світ, якщо знатимуть і дбатимуть один про одного більше.

Карантин встановлює рамки, змушує змінювати звичний спосіб життя. І хоча, Тетяна згодна, що особиста свобода повинна залишатися недоторканою, бо «наша свобода – це наша здатність нести відповідальність за вчинки», – каже дівчина, проте, за її словами, отримання карантинних обмежень не означає втрату особистої свободи, а навпаки підсилює важливість відповідальності у прийняті рішення під час самоізоляції.

"Карантин – час, коли ми можемо підвищити свою суспільну свідомість, таким чином зберегти життя собі, своїм рідним та навколишнім".

Вона показала нам свої індивідуальні засоби захисту – маску, гумові рукавиці та антисептик. Сама ж часто миє руки з милом, не торкається сторонніх предметів голіруч та зберігає дистанцію, навіть з тими, кого хочеться обійняти, як колись...

Військова обурюється випадками батьківської безвідповідальності, які дозволяють дітям гуляти на вулиці. Тетяна вважає, що відчуття нехтування обмеженнями розвивається у кожного з різних причин, але найбільш поширені, на її думку, байдужість, неповага до інших та недовіра до влади.

"Бути відповідальним – здатність кожного із нас свідомо підходити до наших рішень та осмислювати наслідки.

Мені здається, що згодом суспільство поділиться на дві групи. Одна із них – це свідомі люди, що зможуть свій спосіб життя переформатувати так, щоб створити собі нові комфортні умови і одночасно зможуть дотримуватися обмежень. Інша категорія людей – це ті, котрі вважатимуть карантинні обмеження особистісною ізоляцією.

Ми живемо в часи надмірного егоїзму, але все залежить від виховання та оточення, тому ми різні та по-різному ставимося до почутої інформації, вчинків та дій інших людей".

" Я вважаю, що карантин не є посяганням на свободу, а лише обмеженням задля боротьби з даною надзвичайною ситуацією. Необхідно пройти всі ці обмеження і бути більш згуртованими, більш дружніми.

Відповідальність завжди рятує життя. Відповідальність починається, коли людина починає думати. Спочатку про себе, а тоді про інших. Безвідповідальна людина до себе ніколи не стане такою до інших".

Уже 6 рік поспіль військовослужбовці живуть у цьому «умовному карантині» на самовільну поведінку в зоні проведення ООС. Там знають, що самовпевненість та порушення правил поганий чинник. У воїнів відсутнє поняття саботаж, безвідповідальність, їх цьому навчили втрати та страх за життя.

"Свобода може бути навіть у твоєму закритому просторі, але ти не маєш цей закритий простір порушувати. Зараз люди це роблять, у першу чергу, через безпечність, зручність і звички комфорту.

Ми не маємо морально права вимагати свободи, вбиваючи більш слабких за нас..."

Свобода може бути фатальною. Людина може бути лише домівкою хвороби, але не буде хворіти, передавши вірус людині зі слабшим імунітетом. Межа між забороною та дозволеністю в тих вимогах, які людина ставить перед собою, в тих цілях, які вона хоче досягнути, в тих засобах, що в неї є для цього, каже Олександр.

"Якщо людина хоче далі жити та розвиватися, то їй потрібно виконувати деякі правила: займатися спортом, навчатися, саморозвиватися. Тому зараз необхідно всі карантинні заходи добросовісно виконувати і берегти себе.

Безвідповідальність та нехтування загрожує досвідом США, Італії, Іспанії та інших європейських країн, де на добу заражаються тисячі людей і десятки людей гине.

Людей треба стимулювати думати про інших. По-перше, треба на законодавчому рівні прийняти закони, які збільшать відповідальність. Також підняти роль правоохоронних органів і їхній статус в державі".

"Людина до всього звикає. Заборони вводять певну дисципліну. Мені здається, що після закінчення карантину люди, як мінімум, стануть більш обережними. Навчаться тримати дистанцію в чергах та уникати тісняви. А ще цей життєвий досвід може допомогти звикнути кожному не порушувати особистий простір.

Сьогодні мене обурює відсутність інформаційної гігієни. Люди вірять всій неправдивій інформації в соціальних мережах та ЗМІ. Починаючи від нібито лікування та профілактики сумнівними методами, закінчуючи тим, що коронавірус – всесвітня змова".

Щодо особистої гігієни, каже, що і раніше намагалася часто мити руки, а тепер ще й антисептиком користується, як обов'язковим атрибутом соціально активного життя. Тепер жінка не їздить громадським транспортом, більше ходить пішки та тримає дистанцію від навколишніх.

"Якщо я бачу, що в магазині кількість людей більше ніж треба, я чекаю на вулиці. Іноді довго можу затриматись в магазині, а потім розумію, що треба писати список, щоб купити все необхідно якомога швидше. Крім того, намагаюся не розраховуватися готівкою, а здійснюю платіж через додаток на смартфоні, який ввесь час оброблюю".