Це історія про воїнів-українців, для яких сорочка з орнаментом має оборонний характер та є реліквією українського духу, який і досі допомагає утримувати наші землі нашими.

Насправді ж, українці вишивали та носили вишиванки задовго до того, як це стало «модним». Перший вибух моди на вишиванки почався у 1920-30-х роках. Тоді, цей вишитий одяг, носили усі, від селян до партійних керівників.

Наприкінці 1950-х вишиванка знову набула популярності. Новий шквал на український "хрестик" припав на початок Революції Гідності та початку АТО.

Вишиванка. Біографія полотна

Cучасні етнографи стверджують, що у вишиванці зашифровано генетичний код нації. Це той код, який може розповісти захопливу історію, кожен стібок чи хрестик на сорочці наповнений особливим сакральним змістом.

У козаків, проводжаючи чоловіка на війну, кожна мати чи наречена давала в дорогу оберіг, що мав захистити його. То могла бути хустина, кофтина чи свіжовишита вишиванка. Вишиванка, яка була зроблена руками матері або люблячої дівчини, була найбільш енергетично сильною.

Кожен візерунок на сорочці був не просто так вишитий, а мав особливе значення та магію, оскільки по старинним забобонам люди вірили, що той чи інший візерунок несе певну захисну силу від лиха та нечистої сили.

Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель.
Наші предки добре знали, що «по одежі стрічають» – це означало те, що досить було розшифрувати орнаменти вишиванки і ставало зрозуміло, звідки людина родом. Бо вишиті візерунки на вишиванці – це символічний ключ, який відкривав внутрішній світ господаря і розповідав про нього, хто він, звідки та яка його історія.
Незабута сорочка. Ірина Вишинська
У Ірини Вишинської, капітана 2 Галицької бригади Нацгвардії України, вдома зберігаються вишиті речі, які було створені на початку 1920-х років. Верето (покривало з ряднини), яке ще вишивала її тітка 1912 року народження, Ірина береже, бо вважає його цінністю всієї родини. Каже, що в цих предметах їхня історія роду.
Верето почала вишивати хрестиком моя тітка, коли ще була зовсім юна. Фактично це початок 30-х минулого сторіччя. На великі свята застеляли ним ліжко, а подушки заправляли у вишиті наволочки. Були великі подушки, на них ставили маленькі, відбивали кутики і нікому не можна було сидіти на ліжку. Це все мені розповідала моя бабуся. Але я й сама пам'ятаю, бо наша родина береже усі традиції, - каже Ірина.

Кожне село мало свій стиль. Десь у вишиванці переважали птахи, десь квіти та отримувались і символізму. Наприклад, щоб чоловік не пив, вишивали у візерунку хміль. На довголіття вишивали щось ніби незавершене, як символ нескінченності.
Дуже розшиті сорочки чи запаски (одягали на спідницю), вбирали на великі свята. В інший час у бабусі був більш простий одяг, але десь, хоч у кутику, мало бути щось вишите. Чоловіки на той час спали у сорочках і навіть там хоч кілька візерунків було. Прали такий одяг вкрай рідко. Ось ці усі речі, що я зберегла, прались кілька разів за життя. Дуже берегли свій труд жінки. Рушниками вишитими вбирали усі ікони теж на свята. Потім складали усе по тих кантиках, що були, і прибирали до шафи, - розповідає жінка.

Тоді ж перша вишиванка в дитини мала бути з крижмо. Це тканина, в яку огортають дитину під час хрещення, і дарують її хрещені батьки.
У нас в селі за хресних брали дуже багато людей. Ось у мене їх 9 пар, тобто 18 людей. Кожен з них повинен був принести непарну кількість метрів крижмо. Потім тільки з цього крижмо робили вишиванку для дитини. Це як оберіг. У мене ще й досі є крижмо, яке принесли на моє хрещення. З неї я зробила сорочку і сину, і донці. Це зараз люди вже майже не користуються цим, купують в магазині невеличку тканину і так ідуть до церкви. Це колись, бабуся розповідала, важко було дістати таку тканину, тому дуже її берегли.

До рук свою першу вишивку Ірина взяла у 8 років і навчала її цій справі бабуся, яка відрізала з цупкої тканини шматок, з мішковини, щоб не псувала дорогу тканину.
І от на ній хрестик за хрестиком я вчилась. Першу свою серветку я вишивала, коли ми дітьми пасли худобу. Колись було так, що кожен свою пас. І вишивали усі. Сідали на великі хустки в полі, говорили собі і вишивали. Навіть хлопці з нами сиділи. Я ще мала була, лише вчилась цій справі. А от поруч були дівчата, яким по 16-17 років було – вони вже брались до весільних рушників».

До слова сказати, свій весільний рушник Ірина теж вишила сама у 17 років, береже його, як оберіг свого сімейного затишку.
Вдома у Ірини знайдеться вишиванка для кожного. Тут є і сорочки, і сукні, і жилетки. Усе це передалось від бабусі, тітки, мами, але багато жінка вже вишила й сама. Сукні та для доньки, сорочки для синів та чоловіка.
Зараз можна доступно усе купити. А от тітка та бабця розповідали, що ниток було важко дістати. У нас був дід, який на початку 1900-х виїхав до Канади, і вже звідти висилав нитки, аби ми тут вишивали. Були такі сорочки, які позичали і сусідам одягати, якщо в когось не було. У альбомі старому є кілька фото, де в бабусиній вишиванці одразу кілька її колежанок. Теж дівчата мінялись одягом.

Особливу історію має вишита запаска на спідницю. Вона уся розшита хрестиком і її бабуся носила ще замолоду. У двох місцях вплетені жовто-блакитні стрічки. Але вони були тут не завжди.
Коли прийшли «совєти», як говорила моя бабуся, стрічки змусили вийняти. І бабуся носила запаску без них. І пам'ятаю, як на початку 90-х, коли Україна отримала омріяну незалежність, бабуся дістала заховані стрічки і сказала щоб я вплела. Тоді вона і розповіла, що ці стрічки вона тримала ще з довоєнних часів. Бо знала, що Україна переможе.

Будинок, де жила бабуся Ірини ще стоїть. Щоправда, там давно вже ніхто не мешкає і він повільно осувається. Інший будинок, її сестри, завалився у травні 2020 року. Родина збудувала нові будинки на своїх землях. Зберегли вони не лише землю, а й традиції.

Традиції берегти свою родину, доглядати землю, підтримувати один одного, передавати свою історію і… оберігати своє життя українською вишивкою.

На усі свята Ірина, як і її бабуся, вбирає образи у рушники. Завжди стелить кращі вишиті власноруч серветки. Власноруч вишиває своїм рідним одяг і чекає, коли за свій весільний рушник візьметься єдина донька.
Шити для доньки. Юлія Ковпак
У родині Юлії Ковпак, що служить у військовій частині 1141 НГУ, вишиванка стала не просто оберегом, а справжнім символом родинного єднання. За останні 10 років разом з мамою Любов'ю Ковпак жінка вишила понад півсотні сорочок, одягнувши у традиційне українське вбрання усю родину.
Усе почалося після народження моєї доньки Софії, - пригадує Юля. – Раптом захотілося, щоб у моєї дитини була власна вишиванка. В Інтернеті натрапила на інформацію, що першу сорочку для дівчинки повинна вишити бабуся. Рукоділлям мама займалася з дитинства, тому залюбки взялася за втілення ідеї. Вишивала на крижмі, на якій хрестили доньку, - каже Юля.

Вишиванка для тримісячної Софійки стала першою у родині. Після того жінки взялися справляти сорочки собі, батькам, братам, сестрам, племінникам, онукам... Згодом в традиційний український стрій одягли усю родину.
Для мене вишиванка – це не просто оберіг, а певний символ родинного єднання. У нас склалася певна традиція: щороку на Різдво у батьків збирається вся родина і обов'язково у вишиванках. Традиційне українське вбрання, кутя на столі, колядки, що лунають надворі – усе це повертає нас до нашого минулого і нагадує, що українцям є чим пишатися.

Нині за службовими буднями та сімейними клопотами часу на улюблену справу лишається обмаль. Однак кожну вільну хвилину Юлія Ковпак намагається присвятити вишивці. Візерунки розробляє сама, беручи за основу автентичні мотиви.

Шкодує, що не збереглися старовинні сорочки, які передають у сім'ях як родинний оберіг з покоління в покоління. Разом з тим сподівається, що така традиція з'явиться у їхній родині й колись уже онуки розповідатимуть своїм дітям історію вишиванок з «бабусиної скрині».
Свідоме вишивання. Маргарита Кисляк
Молодший лейтенант Маргарита Кисляк командир взводу у військовій частині 3028 Національної гвардії України. Вона поєднує військову службу з вишиванням бісером вишиванок, ікон та картин. Каже, що саме у вишиванці відчувається дух нації, адже, в кожен візерунок вкладається певний сенс, щирі думки і душа.

У вишивальниць є багато традицій і обрядів перед власне процесом вишивання, тому що це - особлива творчість.
Щоб вишивати вишиванку потрібно мати терпіння та вміння, а саме головне вкладати всю душу. Преш ніж розпочати, я заспокоююсь, розвіюю усі зайві думки і під українську пісню починаю вишивати.Таким чином, я вшиваю у сорочку український дух, – розповідає Маргарита, – У давні часи кожна дів­чина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові, що я і також зробила (посміхається авт.).

Усі вишиванки, а їх у дівчини п'ять вона дарує своїм рідним

– Я вірю, що так моя сім'я буде передавати українські традиції та не забувати їх.

Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір'ями, оберігали їх власників від зла. У вишиванках наші пращури різними кольорами та візерунками вчились зашифровувати долю.
Перш ніж почати вишивати сорочки, я дізнавалась про історію та традиції вишиванки. Мене зацікавило, те що для наших предків вишиванка була щоденним одягом. Однак, якщо це була буденна сорочка, то вона переважно була менш декорована, ніж святкова. Вишивка мала оберегове та символічне значення. Наприклад, якщо у будній день людина трудилась, то візерунки були тільки на тих частинках сорочки, де людина прикладала фізичну силу – для того, щоб символи оберігали її під час роботи. Зазвичай вишиті візерунками були рукави та груди сорочки, – доповнює Маргарита.
Символ боротьби чи перемоги?
На початку війни в Україні 2014 року, українці почали використовувати українську вишиванку, як своєрідний оберіг – символ підняття духу та єдності нації українського народу.

Гвардійці, які були в зоні операції Об'єднаних сил (АТО), кажуть, що в той пекельний період 2014-го, для багатьох військових, вишиванка, стала не просто одягом, а атрибутом та символом їхніх цінностей та історії. Незабутої.

У гостомельській Бригаді швидкого реагування, яка нещодавно повернулася з передової, бійці до вишиванки ставляться по-особливому. На фронті її не вдягають - це небезпечно з міркувань практичності та маскування. Інколи в окопі доводиться проводити по кілька діб поспіль, без душу або гарячої води. У таких умовах традиційне українське вишиття швидко псується. Але для воїнів вишиванка це те, що ти вдягаєш, а те, за що ти воюєш.

Українська вишиванка - це те, що приховано від зайвого погляду глибоко всередині кожного вояка. На жаль, красиві та практичні речі на війні поєднуються нечасто. І це не лише метафора, бо навіть татуювання з українським візерунком на передпліччі буде заховане від очей російського снайпера чи кулеметника під довгим рукавом камуфляжної тканини.

Хлопці кажуть, що свою вишиванку вдягають удома. Але серед бійців є й ті, хто планує вдягнути її лише після завершення війни. Адже на фронті й досі щодня гинуть українські військовослужбовці, від російських куль та снарядів страждає і мирне населення. Хотілося б, щоб вишиванка стала не тільки символом боротьби, але й української перемоги.

А для цього суспільству потрібно частіше нагадувати про актуальні процеси, що відбуваються в країні, а також виховувати гідних громадян з активною позицією. І тоді, одного дня на вишитому українському полотні стане трішки менше журби і трошки більше любові, адже гвардійці воюють, щоб мешканці мирних українських міст могли безстрашно вдягати цей символ української боротьби .



21 травня 15 річниця з дня, коли чернівецька студентка
Олеся Воронюк вперше підбурила студентів в останній четвер травня вдягти сорочку, як символ життя нації.

Сьогодні День вишиванки поєднують із близькою до неї темою репресій та ув'язнення. Таким чином організатори Дня вишиванки намагаються відновити в пам'яті сучасних українців інформацію про українських політв'язнів СРСР, яких засуджували до довічного ув'язнення чи розстрілювали за носіння вишитої сорочки чи спілкування українською мовою.
Автор: Аліна Новікова, Микола Коваль, Андрій Куліш
Фотограф: Юлія Ковпак, Аліна Новікова
Координаторка: Анастасія Салашна
СХОЖІ МАТЕРІАЛИ
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website