Cучасні етнографи стверджують, що у вишиванці зашифровано генетичний код нації. Це той код, який може розповісти захопливу історію, кожен стібок чи хрестик на сорочці наповнений особливим сакральним змістом.

У козаків, проводжаючи чоловіка на війну, кожна мати чи наречена давала в дорогу оберіг, що мав захистити його. То могла бути хустина, кофтина чи свіжовишита вишиванка. Вишиванка, яка була зроблена руками матері або люблячої дівчини, була найбільш енергетично сильною.

Кожен візерунок на сорочці був не просто так вишитий, а мав особливе значення та магію, оскільки по старинним забобонам люди вірили, що той чи інший візерунок несе певну захисну силу від лиха та нечистої сили.

Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель.

Наші предки добре знали, що «по одежі стрічають» – це означало те, що досить було розшифрувати орнаменти вишиванки і ставало зрозуміло, звідки людина родом. Бо вишиті візерунки на вишиванці – це символічний ключ, який відкривав внутрішній світ господаря і розповідав про нього, хто він, звідки та яка його історія.

У Ірини Вишинської, капітана 2 Галицької бригади Нацгвардії України, вдома зберігаються вишиті речі, які було створені на початку 1920-х років. Верето (покривало з ряднини), яке ще вишивала її тітка 1912 року народження, Ірина береже, бо вважає його цінністю всієї родини. Каже, що в цих предметах їхня історія роду.

Вдома у Ірини знайдеться вишиванка для кожного. Тут є і сорочки, і сукні, і жилетки. Усе це передалось від бабусі, тітки, мами, але багато жінка вже вишила й сама. Сукні та для доньки, сорочки для синів та чоловіка.

У родині Юлії Ковпак, що служить у військовій частині 1141 НГУ, вишиванка стала не просто оберегом, а справжнім символом родинного єднання. За останні 10 років разом з мамою Любов'ю Ковпак жінка вишила понад півсотні сорочок, одягнувши у традиційне українське вбрання усю родину.

Молодший лейтенант Маргарита Кисляк командир взводу у військовій частині 3028 Національної гвардії України. Вона поєднує військову службу з вишиванням бісером вишиванок, ікон та картин. Каже, що саме у вишиванці відчувається дух нації, адже, в кожен візерунок вкладається певний сенс, щирі думки і душа.

У вишивальниць є багато традицій і обрядів перед власне процесом вишивання, тому що це - особлива творчість.

На початку війни в Україні 2014 року, українці почали використовувати українську вишиванку, як своєрідний оберіг – символ підняття духу та єдності нації українського народу.

Гвардійці, які були в зоні операції Об'єднаних сил (АТО), кажуть, що в той пекельний період 2014-го, для багатьох військових, вишиванка, стала не просто одягом, а атрибутом та символом їхніх цінностей та історії. Незабутої.

У гостомельській Бригаді швидкого реагування, яка нещодавно повернулася з передової, бійці до вишиванки ставляться по-особливому. На фронті її не вдягають - це небезпечно з міркувань практичності та маскування. Інколи в окопі доводиться проводити по кілька діб поспіль, без душу або гарячої води. У таких умовах традиційне українське вишиття швидко псується. Але для воїнів вишиванка це те, що ти вдягаєш, а те, за що ти воюєш.

Українська вишиванка - це те, що приховано від зайвого погляду глибоко всередині кожного вояка. На жаль, красиві та практичні речі на війні поєднуються нечасто. І це не лише метафора, бо навіть татуювання з українським візерунком на передпліччі буде заховане від очей російського снайпера чи кулеметника під довгим рукавом камуфляжної тканини.

Хлопці кажуть, що свою вишиванку вдягають удома. Але серед бійців є й ті, хто планує вдягнути її лише після завершення війни. Адже на фронті й досі щодня гинуть українські військовослужбовці, від російських куль та снарядів страждає і мирне населення. Хотілося б, щоб вишиванка стала не тільки символом боротьби, але й української перемоги.

А для цього суспільству потрібно частіше нагадувати про актуальні процеси, що відбуваються в країні, а також виховувати гідних громадян з активною позицією. І тоді, одного дня на вишитому українському полотні стане трішки менше журби і трошки більше любові, адже гвардійці воюють, щоб мешканці мирних українських міст могли безстрашно вдягати цей символ української боротьби .



21 травня 15 річниця з дня, коли чернівецька студентка Олеся Воронюк вперше підбурила студентів в останній четвер травня вдягти сорочку, як символ життя нації.

Сьогодні День вишиванки поєднують із близькою до неї темою репресій та ув'язнення. Таким чином організатори Дня вишиванки намагаються відновити в пам'яті сучасних українців інформацію про українських політв'язнів СРСР, яких засуджували до довічного ув'язнення чи розстрілювали за носіння вишитої сорочки чи спілкування українською мовою.

Автор: Аліна Новікова, Микола Коваль, Андрій Куліш
Фотограф: Юлія Ковпак, Аліна Новікова
Координаторка: Анастасія Салашна