Львів'янин Ігор Галушка завжди займав активну громадську позицію, цікавився економікою, політикою і загалом життям рідної держави. Ще від самого початку Революції Гідності хлопець чітко знав, що відстоюватиме свої інтереси на Майдані. Тому вже у листопаді 2013-го, щойно йому виповнилося 18, разом із товаришами Ігор поїхав до Києва.

Каже, що хотілося справедливості. Залишатися там, у вирі буремних подій, для нього було справою честі. Хлопець не міг збагнути, чому людей, які вирішили продемонструвати свою громадянську позицію, забивали до напівсмерті і навіть відстрілювали.

Тоді, наприкінці лютого 2014-го, саме Ігоря разом із чотирма його товаришами очевидці нарекли «янголами Інститутської». Хлопці, не шкодуючи власних життів, витягали поранених та забирали полеглих активістів Майдану з-під обстрілів на вулиці Інститутській. Знову і знову вони поверталися на «передову» рятуючи чужі життя. Вибухали гранати, летіли гумові кулі, осколок навіть поцілив Ігорю в брову, та вони не здавалися. Дивом усі лишилися живі та неушкоджені.

Пізніше розпочалися бої на сході країни. Ігор став добровольцем. У серпні 2014-го розпочав проходити бойову підготовку і вже у вересні вирушив на схід. Спочатку українські кордони захищав у складі батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов». Згодом, для укомплектування гвардійських бригад, підрозділ включили до складу Національної гвардії України. Ігор Галушка став гвардійцем.

Разом із товаришами по зброї чоловік брав участь у боях за Мар'їнку, Гранітне, Красногорівку, Павлопіль, Гнутове та Широкине.

Каже, що служив би й далі, якби не дістав кулю в голову…

Мар'їнка. 10 квітня 2017 року військовий пам'ятає майже похвилинно.

«Тоді я саме ніс службу – патрулював наші позиції, – розповідає Ігор, – коли почув, що мене кличуть на допомогу. Десь за 40 метрів від мене лежав поранений у шию побратим. Працював снайпер, діяти треба було швидко. Почав евакуацію. Проповзли метрів 30, аж раптом я опинився на землі. Навіть не збагнув що трапилося. Лише відчув різкий опік у голові».

Каже, спочатку подумав, що куля ледь зачепила. Намагався підвестися, але нічого не міг вдіяти, зрозумів, що не відчуває усієї правої частини тіла. Відняло й мову. Побратим сказав, щоб не рухався, тоді на допомогу прийшли інші бійці. Далі евакуація на БТР, швидка, лікарня. Усю дорогу Ігор пам'ятає у дрібницях. Лише у лікарні вже знесилений чоловік втратив свідомість.

Спочатку бійця доправили до волноваської лікарні, а от дванадцятигодинну операцію на мозку провели в Дніпропетровські обласній лікарні імені Іллі Мечникова. Тоді головний лікар закладу Сергій Риженко повідомив, що Ігор Галушка дістав смертельне поранення в голову, але дивом вижив.

Куля ворожого снайпера спричинила моторні порушення мови й частковий параліч правої частини тіла. Проте, попри важкий стан, військовий успішно переніс операцію і вже наступного дня отямився.

Реабілітація була тривалою. Ігор заново вчився говорити, виконувати найпростіші маніпуляції, ходити. Розповідає, що мотивації працювати над собою і не втрачати надії на краще допомогли рідні, друзі та впертий характер. Проте про найважливіше каже так:

«Не втрачати другого шансу навіть не збирався перш за все через усвідомлення того, що багато наших хлопців загинули, а у мене з'явився ще один шанс на життя. З'явилась можливість прожити його і стати краще».

Так, у 2017 році, ще перебуваючи у лікарні, чоловік неодноразово натрапляв на рекламу відбору на Invictus Games. Тоді він поставив собі ціль долучитися до команди Нескорених. Найбільше до душі йому прийшлося веслування на тренажерах. Під час виконання вправ з цього виду спорту задіються 70-80% м'язів тіла. Тож Ігор Галушка спробував свої сили. Довго не виходило, через те, що права частина тіла була малорухливою. Але після численних тренувань крок за кроком Ігор здобував свої маленькі перемоги. І вже за рік після поранення пішов на відбір. У категорії веслування на 400 метрів взяв перше місце, проте у збірну не потрапив. Проте від мрії не відмовився.

Після кількох операцій на спині знову став до тренувань. Довго готувався з тренером і восени 2019 року показав високий результат.

«Чесно кажучи, мало вірив, що стану членом Національної збірної. І навіть результати почув доволі випадково, – посміхається чоловік, пригадуючи обставини, – сидів тоді у відділі поліції чекав своєї черги, щоб дати свідчення з приводу злочину. Тоді по телебаченню мала йти трансляція, де оголошували результати. Я попросив увімкнути ТВ і таки почув своє прізвище. Навіть трохи закричав від радощів, настільки переповнювали емоції».

Виявляється за декілька днів до цього в одному із районів Львова Ігор Галушка став свідком злочину. Він їхав у трамваї, коли невідомий поранив чоловіка ножем і втік. Того дня Ігор не зміг наздогнати злочинця, проте згодом упізнав його, разом з товаришами затримав і викликав поліцію.

Свій вчинок чоловік не вважає чимось незвичайним, а навпаки каже, що цим зробив добре собі. Тому що не терпить байдужості і не вибачив би собі якби проігнорував цей випадок.

«Якби не спорт, я не знаю де б я нині був і чим би займався, адже саме завдяки фізичним навантаженням я повернувся до життя і довів у першу чергу самому собі, що все можливо, головне лише мати мету», – стверджує ветеран.

Ще змалечку чоловік займався спортом. Полюбляв футбол, різні види боксу, кросфіт, паверліфтинг. Усе це гартувало його характер досить довго. Але справжню його значущість чоловік усвідомив вже після того, як дістав поранення. Саме завдяки спорту вдалося знову стати на ноги.

Нині Ігор тренується щонайменше двічі на день. Під час змагань готується виступати у двох категоріях – у веслуванні та плаванні. Розповідає, що плавання дається тяжко, але є над чим працювати. Адже кожного разу, коли бачиш результат, прагнеш більшого. Хочеться йти тільки вперед, крок за кроком здобувати перемоги.

«Спочатку дуже хотів отримати медаль, – говорить Ігор, – це і насправді дієва мотивація, але нині я вже здобув набагато більше – потоваришував з однодумцями, знайшов друзів та підтримку. Все як у школі – гарна оцінка це добре, але знання цінніші у будь-якому випадку».

У майбутньому Ігор Галушка планує брати активну участь в заходах реабілітації ветеранів. Каже, що любить гори й навіть подолав би марафон. Окрім спорту чоловік захоплюється грою на фортепіано. Нещодавно почав вчитися фотографією.

«Планувати майбутнє треба, я це звісно роблю, але пам'ятаю, що треба проживати кожен момент і насолоджуватися ним…»