Саме довіра та повага як гіпнотичний сенс тримають американську міць військ. Каже, що у США сержанти є "хранителями професії", це означає, що вони створюють, розвивають і передають наступним поколінням традиції, цінності та намагаються зробити війська кращими ніж вони були до них.
Навіть сивий сержант-майор проявляє найвищу шану до молодого лейтенанта і вимагатиме її від інших, бо є звичаї та формат поведінки. Кандидат мусить прийти в армію і зрозуміти, що це серйозна організація, у якої є своє «золото»: військова форма, відзнаки. І завдання сержанта донести ці речі, як цінність, а не забаганку військової гри.
Каже, що в американській армії одразу видно солдата, який є сертифікованим парашутистом, експертом-піхотинцем, відбув курси і практику дрил-інструктора молодого поповнення, отримав бойовий досвід, відбув елітну тактично-лідерську школу рейнджерів.
« Армія – це школа громадянства та патріотизму. Тут не повинно бути торгів. Тільки дисципліна. Коли кожен займається самодіяльністю – це махновщина. Коли на рівень нижче починається самодіяльність – командир не має уявлення, що відбувається у нього в колективі. Якщо головний убір має носитися з козирком на рівні брів, то тільки так він і носиться. Ви не побачите американських солдатів з «кепкою» на потилиці, бо американські сержанти мають обов'язок і повноваження у будь-який час, на службі чи поза нею, в цивільному одязі чи формі, коригувати поведінку солдат, навіть якщо вони не із їх підрозділу чи навіть відомства. Якщо під час вихідного дня такий сержант їде в светрі на барбекю і бачить в магазині солдата, морпіха чи матроса з кепі на потилиці і розстібнутому кітелі, він зобов'язаний підійти і зробити зауваження. Якщо ж солдат негайно не усуне недоліку, звучить питання: «Хто твій Сержант?» Отримати зауваження від сторонніх з приводу поведінки твого солдата вважається свідченням твоєї некомпетентності як лідера, тож можна бути впевненим, що неохайному солдату перепаде на горіхи. Як на мене, якщо хтось так ходить – то там немає того істинного сержанта. Ці речі здаються неважливими, бо ми індивідуально починаємо обирати, які правила нам здаються раціональними, які нам подобаються, а які ні. Правила всі і для всіх і сержант мусить ці правила насаджувати. Те, як ми поводимось з Національним Прапором, як ми носимо форму, як ми виконуємо військове вітання в частині і на вулиці – це все сповнено глибокого значення і символіки, це робить нас тими, ким ми є. Одного разу іноземні курсанти мали зробити особисті фото на фоні своїх прапорів. Їх треба було перенести з одного приміщення, де вони зберігалися, до фотостудії. Багато курсантів просто змотали прапор навколо флагштока і несли в руці чи на плечі. Наступного дня ми всі отримали жорсткого прочухана від Директора. "Це національні прапори Ваших країн! Неприпустимо носити їх як вудлища!" Оскільки, там існує цілий церемоніал поводження з Прапором – його не можна тримати однією рукою, лише двома. Прапор складають лише певним чином і не інакше. Ви не побачите брудних обірваних полотнищ сяк-так завішених на першу ліпшу ломаку. Це культура, покликана вселяти глибоку повагу до Держави, Армії і Нації. І роль сержантів у підтриманні цієї культури – першочергова». У США з воїнами не грають у «школу» з партами, нудним істориком. Там з ними працюють, як з перспективою безпеки для країни. Вони враховують усе, вони дуже уважні до дрібниць, вони ПРАЦЮЮТЬ з ними 24 години на добу.
«Армії США формальності під час навчання зведені до мінімуму, зате цінують інтерактивність. Домашнє завдання в США роблять не після занять, а до них, приходять підготованими й оцінка значною мірою залежить від твоєї активності на занятті. Відсидишся в кутку, відмовчишся – не розраховуй на високий бал. Так само готують і до курсів підвищення кваліфікації. Перед тим, як поїхати, наприклад, на базовий курс лідера, треба пройти дистанційний курс «структурованої самопідготовки». Солдат може вивчити тактико-технічні характеристики автомата і самотужки, щоб в навчальному центрі більше часу приділяти тактичним питанням, обміну досвідом».