Ветеран
Родіон Сітдіков
Член збірної на Invictus Games 2020: «Як вижити й потрапити у збірну України"


Війна дає Україні різних героїв: тих, хто вже не повернеться і тих, хто вижив. Останнім – зобов'язані дозволити жити й сприймати себе вагомими. Повірити, що втративши частину себе вони зможуть отримати інше.

Це інше формує у світі з 2014-го Invictus Games (Ігри Нескорених*).

А з 2017-го до Ігор долучили українських нескорених, цим кроком організатори виявили визнання війни в Україні та її ветеранів.

П'яті Ігри Нескорених відбудуться 9-16 травня 2020 року у Гаазі, Нідерланди. Збірна України візьме участь в змаганнях у розширеному складі — цього року Фундація Ігор Нескорених прийняла рішення про збільшення квоти української команди з 15 до 20 осіб.

До цієї двадцятки увійшли чотири ветерани української гвардії, які до 17 жовтня мали всі різні мотиви та передумови до Нацвідбору.

У цьому тексті ми говоримо про незламність ветерана після травм та хвороб, спричинених воєнними діями, і що він отримує натомість: ким стає, які грані себе відкриває, сказавши одного разу:
«З мене досить, я повертаюся»!
Контузія, втрата зору, слуху, постійний головний біль, дві пухлини в голові та онкологія нирки. Завеликий набір як для однієї людини. Проте саме з ним український ветеран Родіон Сітдіков прийшов на другий Нацвідбір Ігор Нескорених у Києві у вересні 2019-го.
"Коли я брав ядро – я брав хворобу в руку та уявляв: чим найдалі я штовну – тим найдалі я відкину хворобу. Чим точніше стрільну – тим точніше попаду ву хворобу. Чим швидше пробіжу – тим швидше втечу від неї.
Не героїчно виходить, але я боявся, що вона знову з'явиться".
«Хлопці, я такий як ви!»
Народжений в Сибірі, отримавши освіту в Україні, одружившись з українкою – він повністю не сприймав себе українцем.

Тому у 2014-му, залишивши посаду голови правління українсько-данськії меблевої фабрики в області, Родіон йде стрільцем-добровольцем до військової частини 1241 Національної гвардії.


"Мене підняла Україна, мені вона дала все, що я мав у 40 років.

Мені було мало просто мати українське громадянство. Хотів бути з нею квитами, хотів бути вдома по-справжньому. Я відповідаю за той вибір, який зробив у 2014-му.

Тепер я усвідомлюю для себе, що я українець, тепер я можу сказати: «Хлопці, я такий як ви!»"
На сході України чоловік був рівно рік. Його батальйон базувався і приймав ворожі гради в Кримському, Попасній та під Бахтумом.
Коли стояли під Бахмутом Родіон почав втрачати свідомість від отриманих контузій у Кримському від градів. Огранізм почав давати короткочасні відхилення.

Згодом у бахмутській лікарні зробивши знімок голови, у нього виявили дві пухлини в голові. "За рік мене комісували... Йти я не хотів."
«За рік мене комісуваали... Йти я не хотів».
«За рік мене комісуваали... Йти я не хотів».
"Коли ми були в Попасній нас врятували від смерті хлопці, які тримали Іловайськ, бо всі сили російські були сконцентровані там, а коли знаходилися в Кримському – Дебальцеве. Ми виживали ціною інших. На війні так… То хіба тепер мені лежати на ліжку, коли вони в землі…?"
Бігти! Жити!
Каже, що перша найстрашніша травма, яку прийшлося побачити – скалічення товариша, з яким жили в одному бліндажі.
"Сергій вижив, зараз в Києві. Отримав орден «За мужність» і саме він мене спонукав займатися спортом. Я ще не знав про них, але почав бігати по 100 метрів. Згодом дійшов до 10 кілометрів".
Бо поки зайнятий фізичними навантаженнями він забуває про війну.

Поділився, що коли був молодшим – займався боксом і гирями. Тому за кілька місяців у заміському будинку чоловік сконструював за власними кресленнями багатофункціональний тренажер.
"Пізніше дізнався про марафон для військових в Шотландії, а тоді почув про Вашингтон.

Інколи аби послухати музику я бігаю зайвий раз, слухаю AC/DC або Скрябіна.

Уже тоді Сітдіков був націлений на ветеранські змагання. А згодом дізнався про Invictus у 2017 взимку, теж завдяки Сергію".

Для нього ветеранські змагання – це умовно рівні умови й люди, з якими можна мовчати про одне. Зізнається, що на рівні зі здоровими спортсменами «тягатися» несила.
"Ми тоді у 2017-му постріляли з лука і я штовхнув ядро. Я взяв срібло в штовханні ядра на Нацвідборі".

Але в збірну не потрапив. Лікарі підтвердили у чоловіка дві пухлини в голові та одну в нирці. У 2016-му у чоловіка паралізувала всю праву сторону, а нещодавно почав втрачати зір.

Цього року Родіон дізнався, що смертельна загроза таїлася саме в нирці. Після операції дружина знову привела Сергія, а той каже: «Змінилися критерії, спробуймо?».

"Коли прийшов лікар я запитав, коли мені можна викурити цигарку, їсти вареники й займатися спортом. Він сказав, що вареники через тиждень, палити ніколи, спортом у листопаді".
Але перші тестові на відбір Ігор були в липні. І відмовлятися від них Родіон не планував.
"Навколо одна жалість, а я хотів, щоб мене не жаліли, а вбачати у мені потребу. Найбільші мої герої – це ветерани, у яких ампутовані кінцівки, бо вони не опустили руки.

Жалість – розслаблює, жалість робила з мене рослину. «Лежи, нічого не роби, я попіклуюся про тебе.

Я приїхав додому і почав підіймати свій домашній тренажер. Дружина забороняла, дуже сварилися, а тоді почала читати, як можна «м'яко» почати тренування".
Як вижити і… потрапити у збірну
17 жовтня він дізнався, що потрапив у склад збірної Ігор. Його результат у штовханні ядра виявився нескореним.

"Це не найбільше досягнення, бо крім цього – я зберіг родину, вижив після діагнозу онкології. Але якби не Invictus, то у мене не було б підтримки, у мене не було б цілі в житті, а ще: завдяки змаганням у мене покращилося самопочуття, схоже, що хвороба відступає.

(Щоправда, лікар ще не знає. На контрольному обстеженні скажу, що потрапив у збірну «випадково»", –
сміється.
У Нідерландах цьогоріч він планує штовхнути ядро, зіграти у волейбол, пробігти та стрибнути. Ці категорії обрав, ураховуючи нинішні фізичні можливості.

(Хоча учасники можуть пробувати всі дисципліни, але тренери радять не більше двох дисциплін).

Він не прочитав жодної книги, не подивився жодного фільму про цю війну, бо для нього вона надто суворий вчитель в реальності.

Та головне, каже член збірної України Родіон Сітдіков: «Не закривати очі на її результати, не тікати від її правди..."

"Два бійці померли, поки я лікувався в тій самій клініці. Я вважаю вкрай несправедливо вижити на війні і померти від онкології вдома. Тепер знаю, як збільшити шанси на виживання. Рецепт моєї реабілітації: відсутність жалості до себе, ціль і мотивація, бути не безпорадним і не гірше інших, а ще допомагати нужденним.

Зараз я потрібен сину, дружині, збірній, а після виступу в Гаазі я буду власним прикладом змушуватиму жити таких, як я".

Після того, як вижив – чоловік відразу написав у Міністерство оборони ветеранів США та Хорватії.
"Ми не можемо дозволити собі їхні програми, але ми можемо обстежуватися, щопівроку.

У нас в Україні 450 щодня дізнаються про свій діагноз онкології, і 250 з них помирають".

Перші збори хлопців починаються 18 листопада. На олімпійській базі вони проведуть 3 тижні, так буде повторюватися в листопаді, лютому та квітні.

Це будуть постійні тренування, зустрічі з відомими менторами і народження ще однієї ветеранської спільноти, які триматимуть свою передову, у своєму світі Нескорених.





Автор: Анастасія Салашна
Фото та відео: Віктор Петриченко

ПРОЕКТ ПРЕССЛУЖБИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ
ДО НОВИН
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website