Зростала Світлана на Закарпатті. Ще змалечку їй подобалася військова форма, тоді ж таки дівчинка почала марити й медициною.

"Мрії повинні здійснюватися!" – посміхаючись, каже пані Світлана.

У 2001 році вона здійснила першу частину мрії – успішно закінчила Комунальний вищий навчальний заклад Київської обласної ради «Чорнобильський медичний коледж». Після навчання Світлана залишилася в Києві й протягом дев'яти років здобувала досвід у відділенні інтервенційної кардіології й терапії.

Та у 2010 році внаслідок переїзду змінила і місце роботи – почала працювати у військовому шпиталі. Уже ближче до мрії, проте і цього було не вдосталь. І врешті-решт у 2015 році жінка все ж підписала контракт про несення військової служби у 1-й Президентській бригаді оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка, що на Київщині.

"Моєму вдоволенню не було меж, нарешті я таки домоглася свого, – з гордістю пригадує жінка. – Спочатку була санінструктором потім стала фельдшером, згодом і начальником медичного пункту батальйону".

За словами пані Світлани, єдиною, хто підтримав її вибір стала донька. Вона завжди підбадьорює маму і каже, що коли чогось дуже прагнеш, то треба вже неодмінно діяти.

Та військова служба виявилася не такою вже й безхмарною. Інколи Світлані доводилося виїжджати на службу з підрозділами о 5-й ранку і повертатися лише вночі.

Трагедія біля Верховної Ради


Забезпечення громадського порядку – це відповідальне та небезпечне завдання. Так, 31 серпня 2015 року у Києві біля Верховної Ради України кілька сотень протестувальників однієї з політичних сил проводили мітинг. Радикально налаштовані активісти проривалися до стін парламенту. Військові 1-ї Президентської бригади НГУ та працівники поліції намагалися відтіснити їх. У бік правоохоронців летіти петарди та димові шашки.

Раптом повітря сколихнув гучний вибух – протестувальники кинули бойову гранату. Тоді загинули четверо гвардійців. Поранення різного ступеня тяжкості отримали ще 65 військовослужбовців.

Того дня у Світлани був вихідний і волею долі жінка не стала свідком трагедії.

"Наш батальйон одразу підняли по тривозі, – розповідає жінка, – Я оглядала тяжко поранених. Потім ми відправляли їх до центрального шпиталю МВС та санчастин. Усі чотири загиблих хлопці були з моєї роти, ще 28 дістали поранень. З таким неможливо змиритися".

Каже, що після цього випадку моральний стан усього особового складу їхнього підрозділу був надзвичайно пригнічений. Командири прийняли рішення відправити увесь батальйон на навчання. Тільки так військовим вдалося відволіктися від нещодавньої трагедії.

У всьому має бути баланс


Нині пані старшина Світлана вже понад рік проходить службу на посаді санінструктора в гостомельській бригаді оперативного призначення. Розповідає, що в попередній частині працювала більшою мірою зі строковиками. Ця ж бригада укомплектована військовими контрактної служби. З ними порозумітися трохи складніше, але можливо. Перейшла до гостомельської бригади через певні сімейні обставини.

"З часом зрозуміла, що не можу надовго облишати сім'ю, тому вкотре впевнююсь, що скрізь має бути баланс, – розмірковує пані Світлана, – служба має залишатися на службі. А от час на сім'ю треба приділяти обов'язково".

Забути її страви неможливо


Старший солдат Тетяна родом із Чернігівщини, у війську вже п'ять років. Стала представницею гостомельської бригади Нацгвардії ще коли та тільки формувалася. Більшу частину служби жінка проводить саме на прифронтовій території, де й годує бійців.

На питання скільки бойових відряджень позаду жінка лише посміхається й каже, що всіх і не пригадає. А от смак страв «мами Тані» (так вже полюбили її називати бійці) забути не може жоден військовий, який хоч раз мав можливість спробувати її.

Попри те, що готувати доводиться в польових умовах та з обмеженого переліку продуктів, кожну страву Тетяна вміє зробити пікантною. Кухар за професією з великим досвідом роботи в цивільному житті, жінка досконало знає всі технології приготування і вже давно не користується рецептами.

"Готує вона надзвичайно смачно, люблю кожну її страву, – із захопленням розповідає Сергій, гвардієць, який не раз їздив у відрядження з пані кухарем, – а як же смакує її фірмовий напій – лимонник! Це просто шедевр! Та все було б не таким смачним без посмішки нашої Тетяни".

Секрет у любові до своєї справи


Дехто вважає, що бути кухарем – нескладно. Адже щодня вдома хтось із родини готує. Проте годувати бійців – це зовсім інша, дуже відповідальна справа. Усі військові, а особливо на передовій, мають бути ситими й здоровими, щоб якісно виконувати свої обов'язки.

Перед тим, як стати військовою тривалий час пані Тетяна працювала кухарем в Італійському ресторані, тож вміє готувати пасту для найвибагливіших клієнтів. Але каже, що на передовій бійці надають перевагу рідній українській кухні. Доволі часто просять тушковану картоплю, м'ясні страви, люблять і олів'є.

Бійці кажуть, що поспішають на кожен прийом їжі не лише через смачні страви, а й тому що на кухні Тетяна вміє налаштувати якийсь начебто родинний затишок. Це насичує не лише фізично, а й покращує моральний стан.

Своєю чергою бійці за можливості завжди віддячують "мамі Тані" як не словом, то квітами чи солодощами.

"Я пишаюся тим, що можу бути корисною нашим захисникам. Вони з повагою ставляться до мене, а я до них, – стверджує Тетяна. – Це дорогого варте. Про жодні конфлікти й мови не йде. Усі дружні, коли треба приходять на допомогу і не важливо солдат це чи офіцер. А секрет, я вважаю, в тому, що ми любимо свою роботу. Адже, коли любиш те, що робиш все виходить якнайкраще".



Бесіду вів Максим Таран
Текст та верстка: Олена Онищенко
Фото: Максим Таран